Виховна робота

Сторінка для роздумів

Дитина –

Дивовижна і неповторна

краплина чистої, живої

джерельної води. Яку треба

берегти, цінувати, любити.

І лише тоді вона перетвориться

в дивовижну , неповторну

 річку, бездонне – море,

повноводний океан, -

почуттів, емоцій та вражень.

Благородна професія вихователя роками підтверджує свою необхідність та значимість, адже вже багато років у дитячому садочку  виховуються майбутні громадяни України.

Щирі, ласкаві та чемні малята, які сьогодні лише невпевнено  крокують до садочка, вже незабаром будуватимуть суспільство, займуть у ньому гідне місце.

Спільна робота дитячого садка і родини з питань патріотичного виховання

    Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли винила перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак це лише передумови.
Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася.

 У цьому зв’язку, як нам здається, величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

    До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);

• формування духовно-моральних взаємин;

• формування любові до культурного спадку свого народу;

• виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

• почуття власної гідності як представників свого народу;

 • толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

Справді, якщо патріотизм – це почуття приязні, відданості, відповідальності до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

    Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об’єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату.

    Якщо розглядати патріотизм через поняття «ставлення», можна виділити декілька напрямків:

1) ставлення до природи рідного краю, рідної країни;

2) ставлення до людей, які живуть в рідній країні;

3) ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;

4) ставлення до державного устрою.

    Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.

    Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.

    Склалася думка, що шлях до виховання любові до Батьківщини формується за логікою «від близького до далекого» – від любові до батьків (точніше рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, міста, любов до рідної країни. Необхідно замислитися, чи дійсно цей «територіальний підхід» ефективний у вихованні такого складного та багатогранного соціального почуття, як любов до Батьківщини. Очевидно, справа не у розширенні «території», а в тому, щоб створити умови для вирішення завдань патріотичного виховання, для формування у дітей почуттів і ставлень, що складають зрештою патріотизм: приязнь, вірність, почуття власності та усвідомлення того, що ти свій, ти потрібен.

У дошкільників поступово формується «образ власного дому» з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття «батьківського дому»  лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни.

    Важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, - це сприяє зміцненню «почуття сім’ї».
Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття.

   Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба їхати.

    Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кінозйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і розкажуть про цю вулицю.

    Наступний етап – виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста. Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам’ять. Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти «відчули» своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по місту. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку.

    Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста, його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін. Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на когнітивному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні і можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності.

    Назву країни закріплюємо з дітьми в іграх («Хто більше назве країн», «З якої країни гості», «Чия це казка», «З якої країни ця іграшка», у вправах типу «Із різних назв країн визнач нашу країну», «Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі», «Як написати адресу на конверті» тощо.

    Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця. Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі – все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити.

    При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну («Без верби і калини нема України», які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).             Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни.

Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з «характером» українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).

    У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наш малюк коли виростає, стає особистістю.   

 Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки.

Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми «Праця твоїх батьків». На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

     Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти.

 Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.

    Ознайомлення з рідним містом - один із засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку. Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним містом можливий лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом емоційно-практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності, властиві дошкільному віку.

Рідний край, де ми живемо, Україною ми звемо

Старший дошкільний вік

Заняття з пізнавального розвитку

        Мета. Розвивати діалогічне мовлення, пам'ять зосередженість.                     Виховувати патріотичні почуття, шанобливе ставлення та повагу до державних символів, любов до рідної  мови, художнього слова, до рідної природи. Формувати почуття любові до рідної землі, гордості за неї. Поглибити знання дітей про Батьківщину - Україну, самостійну незалежну державу. Ознайомлювати зі столицею нашої держави містом Києвом. Продовжувати ознайомлювати дітей з державними символами України: Прапором, Гербом, Гімном, Конституцією України та їх значенням. Формувати уявлення про Україну, сусідні держави, народи та нації. Розповісти про День захисників України, про українську армію, яка захищає територію України. Викликати у дітей почуття гордості за належність до українського народу.

        Матеріал: вірш А.Костецького «Карта України», вірш В.Новомирова «Батьківщина», вірш О. Лупія «Як ти любиш Україну», вірш Б.Ферчука «Мій рідний край», віршоване привітання «Ми живемо всі в Ріднім краю», мовна гра «Відкритий мікрофон», ілюстрована енциклопедія «Україна моя Батьківщина», дитяча карта України, глобус, предметні картини, ілюстративний матеріал «Символи моєї країни», папір білого кольору, кольорові олівці, кольорові стрічки  синього та жовтого кольору.

       

Хід заняття

Вихователь читає вірш – привітання

  У цей ранковий добрий час,

Новий день поспішає до нас.

Давайте дружно скажемо вітання

І найкращі побажання.

І дитині і родині.

Усім хто живе

В нашій рідній Україні. Привітання дітей в колі

Доброго ранку сонце привітне!

Доброго ранку небо блакитне!

Доброго ранку в небі пташино!

Доброго ранку добра дитина!

Я вас люблю, пізнаю,

      Бо ми живемо всі в Ріднім краю!

     Україна! У цьому слові є щось святе. Україна – наша рідна земля. Вона рясно уквітчана квітами, зеленню, дарує нам золото безмежних полів, бездонну синь зачарованих небес, сині очі озер і річок, безмежні степи і ліси, зелені долини і луки – все це наша Україна, наша рідна земля.

    Слово «Україна» дороге для кожної людини , яка живе в Україні, і ми всі вимовляємо його з гордістю і любов’ю. Кожна людина завжди з душевним трепетом і великою любов’ю говорить про те місце, де вона народилась, де і з ким вона живе, згадує про свою рідну домівку, про батьків, родину, про рідну землю.           

    Сьогодні в нас, діти, особливе заняття. Ми присвятимо його рідній Батьківщині -  нашій ненці Україні. І перш ніж розпочати нашу розмову пропоную пограти в гру «Відкритий мікрофон».

           Гра «Відкритий мікрофон»

 

Діти, а чи знаєте ви що таке Україна? (Це наша Батьківщина. Україна – самостійна незалежна держава. Наша Рідна земля…)

Дитина читає вірш про Україну

На білому світі є різні країни,

 Де ріки, ліси і лани…

Та тільки одна на землі Україна,

 А ми її доньки й сини.

Усюди є небо, і  зорі скрізь сяють

І квіти усюди ростуть.

Та тільки одну Батьківщину

Ми маємо – її Україною звуть.

-       Якими красивими словами можна сказати про Україну? (Велика,       красива, неозора, багата, щаслива, вільна, незалежна, дорога, найкраща…)

-       А чи знаєте ви, хто ми з вами за національністю? (ми українці…)

-       Діти, а якою мовою ми розмовляємо? (українською)

   Українська мова дуже ніжна, лагідна, ласкава, чарівна,  співуча. Душа в людини оживає від почутого рідного слова. Рідна мова – це мова наших батьків дідів і прадідів, всього нашого роду.

Дитина читає вірш про рідну мову                                    

Наша мова калинова

І ласкава і медова,

І багата і не бідна.

От, що мова наша рідна

Діти. у нас сьогодні у гостях нова книга.

-  Як ви думаєте про що може розповісти ось ця книга? (відповіді дітей)

-  Чому ви так думаєте?(діти розглядають обкладинку та висувають свої припущення)

   Книга називається «Україна – моя Батьківщина». Пропоную вам здійснити подорож за сторінками цікавої енциклопедії.

Перша сторінка «Наші символи»

-         Діти назвіть основні державні символи нашої країни? (Прапор. Герб, Гімн)

-         Що ви бачите на картинці? (це наш прапор)

Державний прапор України має два кольори.

-  Що вони означають? (відповіді дітей)

Наш герб – золотий тризуб на синьому щиті.

-  Яке значення має герб України? (герб – символ влади)

-  Що означають три зубці на гербі?

(Батько-Мати-Дитя. Силу, Мудрість, Любов.)

-  Що таке Гімн? ( Гімн – символ державної єдності)

Вихователь читає вірш

Виростайте і живіть

Для добра і слави.

Як святиню бережіть

Символи держави.

В них історія століть,

Небо, степ широкий.

Золотий тризуб любіть,

Прапор синьоокий.

Друга сторінка «Столиця України»

-  Діти, хто знає, як називається столиця нашої держави? (місто Київ –          столиця України)

-  На берегах якої річки розташований Київ? (на мальовничих берегах річки Дніпро)

Розгляд ілюстрацій «Київ – столиця України»

(вихователь звертає увагу дітей на зображення центральної площі Києва – Майдан Незалежності, міст через Дніпро)

Третя сторінка «Президент України»

   У Києві працює президент.

-  Діти, хто знає, як його звати? (відповіді дітей)

-  Хто такий президент? (президент - є Главою в нашої держави)

   Президент – найвища посадова особа в нашій державі, є її Главою. Він є гарантом додержання Основного закону держави – Конституції та є головнокомандувачем збройних сил України.

Четверта сторінка «Батьківщина»

   Діти у нас проблема, загубилися на цій сторінці важливі слова. Допоможіть мені будь ласка. А відшукати ви їх зможете у картинках з «Чарівного телевізора»

(вихователь починає читати вірш, а діти допомагають закінчити речення)

 Вірш «Що таке Батьківщина»

 Що таке Батьківщина?

За віконцем - калина.

Тиха казка - …бабусі.

Ніжна пісня - …матусі.

Дужі руки у - …тата.

Під тополями - …хата.

Під вербою - …криниця.

В чистім полі - …пшениця.

Серед луку - …лелека.  

І діброва - …далека.

      Коли любиш ти все це

      Коли приймеш у серце.

І готовий щомиті

Від біди захистити.

Кожну в лузі рослину,

Кожну в гаї пташину.

Значить це – Україна,

Має добру доньку і сина.

-  Як ти любиш Україну мій маленький друже?

Дитина читає вірш «Я люблю Україну»

-  Як ти любиш Україну мій маленький друже? (запитання вихователя)

Нашу рідну Україну,                   Люблю дуже, дуже!

З Україною нікого

В світі не боюся.

І щоранку я до Бога

За неї молюся.

Щоб була щаслива,      дужа.

Щоб була багата.

Я люблю її так дуже,

Як маму і тата.

П’ята сторінка «Карта України» Розглядання дитячої карти України

-  Діти, хто знає що це? (карта України)

   Україна, то рідний край моїх і ваших рідних батьків.

Українська земля велика і багата. На ній ростуть різні зернові культури: жито, ячмінь, пшениця, кукурудза, соняшник.

- Діти, хто знає, що вирощують на Хмельниччині? (Діти називають природні багатства, уявно подорожують картою України. Вихователь звертає увагу дітей на сусідні держави.)

-       Діти хто знає як називаються сусідні держави?(Білорусь, Російська Федерація, Молдова, Польща )

Цікаве повідомлення

   Хочу повідомити вам про те, що в середу, 14 жовтня у нашій державі відзначають День захисника України.

Наша Українська армія захищає територію України, дбає про те щоб нам з вами жилося добре, щоб завжди був мир і спокій у нашій державі.

Фізкультхвилинка

Пісня – танок «Барви рідної землі» (діти виконують пісню – танок зі стрічками )

  

Діти, а зараз пропоную послухати вірш про нас з вами,  нашу групу.

Вихователь читає вірш «Що малювати про Україну»

Вихователька в садочку

      Роздала всім олівці.

І сказала намалюйте, щось найкраще,

Найдорожче зараз всі.

Малювала – Аня кішку,

Ярослав – футбольний м’яч.

Даніїл – цікаву книжку,

Матінку свою – Каміла.

Святик – вовка з казочок.

А Володя, жовту й синю,

Тільки фарби в руки взяв,

За малесеньку хвилинку він …

-         Як ви думаєте, діти, що Володя намалював? (небо, квіти, друзів, Україну…)

Він – Тризуб намалював.

Каже вихователька ласкаво:

«Добре це Володя, …так.

Бо Тризуб – це наша слава,

Нашої держави знак!»

-  Діти, а що ви хотіли б сьогодні намалювати? (відповіді дітей, самостійна художньо-продуктивна діяльність дітей. Малювання.)

Підсумок заняття

-       Про що ми сьогодні говорили на занятті?

-       Що цікавого ви дізналися про Україну?

-       Кому б ви ще хотіли про це розповісти?

Діти читають вірш «Мій рідний край»

Мій рідний край – мій рідний світ –

Це справжній рай – дитячих літ.

Мій рідний край, земля свята –

На ній живуть – щасливий – Я.

Я люблю тебе – Україно!

      

Мовний кодекс

Поради батькам

Якнайчастіше спілкуйтеся з дитиною.

Щиро і правильно відповідайте на запитання дитини.

Шануйте гідність маленького співрозмовника, дайте йому можливість  

висловити свою думку.

Не підвищуйте голос у розмові з донькою чи сином.

Якнайчастіше вживайте «формули ввічливості»: будь ласка, перепрошую,

вибач, прошу вибачити, дякую-виявляйте доброзичливість, прихильність.

Читайте і співайте дитині і разом з нею.

Учить разом з нею вірші, ,пісні, загадки, ,оповідки, скоромовки.

Поєднуйте слово і гру.

Поєднуйте слово і малюнок.

Не допускайте у вашій оселі лайливих слів.

Привчайте дитину до мовного етикету за столом, транспорті, магазині на

вулиці.

Виправляйте власні мовні огріхи,а також ваших рідних, друзів, колег.

Пояснюйте дитині значення незрозумілих слів.

Учить правильно будувати речення.

Ведіть словничок записуйте перлини мовної творчості вашої дитини.

   Чи будуть наші діти любити рідне слово чи ні,залежить від нас батьків і педагогів. Саме ми маємо створити у сім`ї і в дошкільному навчальному закладі, культ рідного слова, від кореня якого проросте пошана до батьків, рідної землі, до того світу, в якому дитина живе.

   Щасливий той, хто виховав і виховує у дитинстві жагу пізнання і зберігає її упродовж цілого життя.

Виховні традиції українського родинного виховання

ВИХОВНА РОЛЬ СПІЛКУВАННЯ БАТЬКІВІ З ДІТЬМИ

     Від того, як батьки ставляться до своєї дитини, чого навчають і як виховують, залежить, наскільки гармонійним буде її розвиток та ефективність суспільного виховання. Про нерозривність зв’язку поколінь у сімейному колі, вплив родинних звичаїв, життєвого до­свіду на дитину влучно та образно говориться в народних прислів’ях і приказках: «Так батьки жили, так і нам треба», «І мій батько та­кий був, і я в нього вдався», «З матері народивсь», «Які самі, такі й сини», «Яблучко од яблуньки не відкотиться, а хоч відкотиться, то хвостиком обернеться», «Яка неня, така й доня», «Яких сотворили, таких і майте», «Ниточка веде до клубочка».

Щодо того, коли слід починати виховання дитини, в народній педагогіці були цілком певні погляди: «Тоді учить  як упоперек на лавці лежить, а як подовж ляже, то тоді вже не навчиш», «Коли дитину не навчили в пелюшках, то не навчите в подушках». Про гар­не виховання дітей кажуть так: «Викохав дитину в добру годину», «Любо й неньці, як дитина в честі», «Батьків син», «Як ластівка з ластів’ятами», «За цю науку цілуйте батька й матір у руку». Важливою складовою родинного життя є мовленнєве спілку­вання батьків з дітьми та поміж собою; народна мудрість наголо­шує на виховній силі слова у таких влучних народних виразах: «Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син куса­ється», «Не вчи дитину штурханцями, а хорошими слівцями», «Добрі діти доброго слова послухають, а лихі й дрючка не бояться», «Вола в 'яжуть мотузком, а людину — словами».

    Вправляння і привчання у родинному вихованні посідають значне місце, а серед них, у свою чергу, найчастіше використовують­ся показ, тренування, нагадування, прохання, побажання, заохочення, орієнтація на суспільну думку, очікувану радість, настанови, застере­ження, заборони.

Для заохочення використовується схвалення вчинку, подяка, на­города, ласкавий погляд, усмішка. Особливо наголошується на необ­хідності вмілого використання мовленнєвих впливів, адже вихованню шкодять не лише негативні звертання, бо ж «Як часто називатимеш людину свинею, то вона й за рохкає», а й недоречне захвалювання: «Перехвалене — як пересолене».

    Дуже важливо уважно ставитися до дитячих запитань добро­зичливо, доступно відповідати на них, спонукати малюка до самостій­ного пошуку («Дітям не відповідати — розуму не мати», «Хто людей питає, той і розум має»).

МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ

     Основа українського родинного спілкування — мовленнєвий етикет. Уміння говорити, розповідати за народними уявленнями по­чинається з уміння слухати: «Будеш добрим слухачем, будеш добрим оповідачем», «Умієш говорити, навчись слухати».

    Про те, що українці цінують у спілкуванні ввічливість, приві­тність, доброзичливість, свідчать такі прислів’я: «Ввічливих та ла­гідних скрізь шанують», «Слова щирого вітання дорожчі за часту­вання».

    Слово «ввічливий» в українській мові має давню історію. Щоб під час зустрічей, переговорів показати своє мирне ставлення, відсут­ність ворожості, люди мали дивитись у вічі один одному. Отже, пер­винне значення слова ввічливий — той, хто дивиться у вічі. Згодом слово «ввічливий» стали вживати щодо людини, яка дотримується певних правил, уважна, привітна.

    Українці вірили в силу добрих і лихих слів і казали про це так : «Вода все сполоще, лише злого слова ніколи», «Рана загоїться, а лихе слово — ні». Традиційно вживали чимало побажань при вітанні, за­прошенні до  столу : «їжте на здоров’я», «Смачного», перед виконан­ням будь-якої роботи: «Щоб легко почалося і вдало скінчилося».  Гарною традицією українського мовленнєвого етикету при вітанні є побажання усіляких гараздів, здоров’я, добробуту: «Будь здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як бджола, багата, як земля свята». Основою народного етикету є повага до громадської думки. «Не можна», «Що люди скажуть», «Не сміши людей» — ось правила, якими керувались у поведінці й спілкуванні.  Українська дитина ще змалку вміла вітатися та прощатися. За народним звичаєм дитя вже з року починали вчити «давати чолом», ві­таючись із старшими. В українському селі традиційно вітались як зі знайомими, так і з незнайомими людьми. Першими мали вітатися мо­лодші зі старшими. Дітей привчали розмовляти спокійно та лагідно, чемно вислуховувати дорослих, ввічливо звертатися із проханнями.

    Доброзичливість та ввічливість у спілкуванні передавалися через різноманітні словесні вітання, які в українському мовленнєвому ети­кеті є традиційно побажаннями добра, здоров’я, виражають приязнь, лагідне ставлення до співрозмовника: доброго дня, доброго здоров'я, добридень, здорові були, доброго вечора у вашій хаті, здоровенькі були, бувайте здорові, добраніч.

    Якщо й сучасні діти частіше чутимуть від батьків та виховате­лів привітальні звертання, це сприятиме вихованню в них приязного ставлення до людей, збагаченню їхнього словника.   Це ж стосується і слів ввічливості. Практика живого спілкування українців виробила їх чимало: вибачте мені, пробачте мені, даруйте, дякую, перепрошую, будь ласка, будьте ласкаві, прошу, уклінна прошу.   Основна вимога мовленнєвого етикету — ввічливість, уважність, пристойність співрозмовників.

НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ЗВЕРТАННЯ ДО СПІВРОЗМОВНИКА

    Українська дитина за традицією шанобливо зверталася до своїх батьків, родичів на Ви. Скажімо так: «Мамо, купіть мені, будь ласка, книжку», «Тату, поїдемо до міста», «Бабусю, Ви казали…».

    Звертання до батьків були лагідними, пестливими, виражали дитя­чу любов і шану: «Батечку мій любий», «Матусю рідненька!». Існува­ло ласкаво-шанобливе звертання до кожного члена родини: матінко, пене, татку, няню, бабусю, дідусю. Глибока повага до батьків виявля­лася не лише у формі звертання, а й в особливому шанобливому про­мовлянні слів «батько» і «мати».

    Щоб дитина лагідно зверталася до своїх батьків, вона обов’язково має сама чути такі слова. Молодих батьків можна озна­йомити із властивими українській мові пестливими звертаннями до дітей: дитиночко, малятко, серденько, голубонько, пташенятко.

    Українська мова щиро задовольняє потребу кожної дитини у пест­ливому звертанні на ім’я. Наприклад: Галинка, Ганнуся, Галонька; Іванко, Івась, Івасик; Катеринка, Катруня, Катруся.  Сучасні діти, особливо міські, з рідка звертаються до своїх батьків на Ви. Відродити цю традицію можна спільними зусиллями педагогів і батьків.

    Спочатку діти мають дізнатися про звертання до батьків на Ви як про родинну традицію українців, що подекуди збереглися і в сучасних роди­нах. Педагог може запропонувати батькам, членам родини вихованців, щоб вони розповіли, як у дитинстві і вже дорослими людьми завжди звер­таються до своїх батьків, бабусь, дідусів на Ви. Наступний крок — фор­мування у сучасних дошкільнят потреби шанобливого ставлення до своїх рідних. Звісно, це можливо лише при відповідному ставленні батьків.

    Пошана до батьків виявлялась й у пошані до батьківського слова. І малі, й дорослі завжди поспішали заручитися добрим словом своїх батьків перед початком важливої справи, рушаючи в дорогу. Для цього діти звертались до батьків із проханням: «Тату, мамо! Благо­словіть у дорогу!». А батьки відповідали: «Ми благословляємо, і хай Бог тебе благословить». Особливе місце в родинному спілкуванні відведено колисковій піс­ні. Колискові пісні належать до поезії пестування, звертання до дитини в них виражають любов і піклування матері: «Щоб зростало маленятко, наше любе пташенятко, наша квітонька маленька, наша зіронька ясненька».

    Колискова пісня супроводжує колисання дитини в колисці чи на руках у матері, завдяки їй дитина не тільки добре засинає: між матір’ю і нею встановлюється тісний емоційний зв’язок. І ще вважалося, що дитина, якій не співали колискових, виростає відлюдькуватою, нетовариською.

    Спілкування батьків з дитиною забезпечує її нормальний пси­хічний розвиток, сприяє виникненню й задоволенню людської по­треби в спілкуванні. Приклад організації матір’ю такого спілкування під час догляду за дитиною знаходимо в пестушках, у потішках, забавлянках, завдяки яким створювалась емоційно насичена атмосфера мовленнєвої взаємодії з дитиною. Як ми повинні розвивати й використовувати народний досвід ви­ховання маленьких дітей?  Назвемо основні напрями цієї роботи:

• введення народних звичаїв, традицій в ос­вітній процес сучасного дошкільного навчального закладу;

• залучення сучасних батьків до вивчення і використання у ро­динному спілкуванні кращих зразків мовленнєвої взаємодії з дітьми: українських колискових пісень, забавлянок, примовлянь, формул мов­леннєвого етикету.

    Крім того, вихователі повинні залучати молодих батьків до вивчен­ня й використання народного досвіду виховання дітей, до освітнього процесу дошкільного закладу через проведення нетрадиційних бать­ківських зборів, організацію обміну досвідом родинного виховання.

І, нарешті, головне — стиль мовленнєвої взаємодії батьків із дітьми має характеризуватися діалогічною орієнтацією, пестли­вістю, доброзичливістю, яскравістю, образністю, мовленнєвою насиченістю предметно-практичної взаємодії,  характерними для спілкування української матері з дитиною.